Мала академія наук України

Методичні рекомендації щодо написання та захисту науково-дослідницьких робіт МАН

2014

Андряник Т. А. Методичні рекомендації  щодо написання та захисту науково – дослідницьких робіт учнів – членів Малої академії наук України – Козелець, 2014. - 43с.

Рецензенти:

Молочко С.Р., старший викладач кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського

Краснова Л. М., методист з української мови відділу суспільно-гуманітарних дисциплін Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського

У методичних рекомендаціях уміщено узагальнені матеріали  з досвіду роботи Андряник Тетяни Анатоліївни щодо організації практичної діяльності з обдарованими учнями під час написання наукових досліджень з української літератури та представлення їх учнями  на конкурсі-захисті.

Методичні матеріали рекомендовано для вчителів української мови та літератури, організаторів і науково-педагогічних керівників літературно-філологічного напряму МАН та наукових товариств.

  

                           ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….4-5

Розділ І. Система роботи вчителя-словесника з обдарованими учнями щодо написання та захисту науково-дослідницьких робіт МАН…………………..6-12

1.1.         Планування роботи з юними дослідниками протягом року……………6-9

1.2.         Вимоги до наукової роботи……………………………………………...10-11

1.3.         Циклограма роботи з учнем……………………………………………..11-12

Розділ ІІ. Зразки науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН – переможців та призерів ІІ та ІІІ етапів конкурсу-захисту…………………………………13-40

2.1. «Літературне намисто родини Розумовських» (секція «Літературна творчість»)………………………………………………………………………13-15

2.2. «Флористичні образи в поезії Миколи Луківа» (секція «Українська література»)……………………………………………………………………..15-17

2.3. Історія та перспективи розвитку журналу «Дніпро» (секція «Журналістика»)………………………………………………………………..18-32

2.4. «Миколи Луків – поет, пісняр, громадянин» (секція «Українська література»)…………………………………………………………………….. 32-40

Висновки……………………………………………………………………………41

Список використаної літератури…………………………………………………42

  

ВСТУП

       У сучасній освіті України домінує ідея формування людини-дослідника, здатної до творчого мислення, самостійного пошуку шляхів вирішення актуальних проблем. У зв’язку з цим особливого значення набуває проблема розвитку технології пошуково-дослідницької роботи учнів. Перед учителями постає завдання навчити своїх вихованців самостійної дослідницької діяльності й створити при цьому середовище для розвитку творчої особистості.

     Держстандарт та нові програми для навчання стали відгуком на соціальне замовлення. Реформування освіти передбачає відновлення змісту навчання з орієнтацією на ключові компетентності, оволодіння якими дозволяє учням вирішити різні проблеми в житті. До складу ключових компетентностей входять і пізнавальна, творча та самоосвітня, які найкраще розвиваються під час дослідницької діяльності.

    Однією з форм роботи з творчо обдарованою молоддю є Мала академія наук України. МАН - це структурна складова системи позашкільної освіти, яка сприяє виявленню здібностей, обдарувань і самовизначенню та реалізації учнів шляхом залучення їх до пошукової, експериментальної, дослідницької роботи в різних галузях науки і техніки. У процесі навчання учні в МАН під керівництвом ученого або вчителя проводять певну науково-дослідницьку роботу, з якою потім виступають на наукових конференціях, колоквіумах,  під час проведення конкурсу-захисту. Для того, щоб учень виявив бажання працювати над науковим дослідженням, у нього необхідно пробудити це бажання, сформувати дослідницьку мотивацію. Головним є те, що діти вчаться ретельно проводити дослідження, оволодівають складними методами обробки результатів і переконуються: справжня наука не може бути надуманою, а результати завжди грунтуються на дійсно доведених фактах. Крім того, юні дослідники вчаться шукати й реферувати наукову літературу, писати звіт, захищати свої ідеї, обстоювати власну позицію, брати участь у наукових дискусіях. Вони мають можливість обмінюватися досвідом своєї роботи, виступаючи на конкурсах-захистах МАН. Це  шлях до створення кращих можливостей для самореалізації обдарованих дітей, формування атмосфери наукового спілкування. У майбутньому їм знадобляться набуті знання, навички пошукової, дослідницької роботи, уміння самостійно проводити експерименти, працювати з науковою літературою.

 РОЗДІЛ І. Система роботи вчителя-словесника з обдарованими учнями щодо написання та захисту науково-дослідницьких робіт МАН

       Одним із провідних напрямків діяльності вчителя є організація науково-дослідницької роботи зі здібними та обдарованими дітьми, участь учнів у Всеукраїнському конкурсі науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук.

       Це кропітка робота, яка планується й виконується протягом одного або й декількох років, починаючи з пошуку й вибору актуальної теми дослідження, визначення  об‘єкту й методів дослідження й завершуючи оформленням результатів роботи та її захистом на  конкурсі. Звичайно, цьому передує тривала індивідуальна робота, яка дає певні результати, чи не найкраще сприяє стимулюванню творчої активності й самостійності учнів, формуванню наполегливості в досягненні результату, виробленні навичок і вмінь самостійно працювати з додатковими джерелами інформації й застосовувати одержані знання в нових умовах.

1.1.         Планування роботи з юними дослідниками протягом року

       Успіх дослідницької роботи прямо залежить від чіткості й ефективності організації діяльності учнів. Саме організація роботи викликає найбільші труднощі і разом з тим забезпечує упорядкованість усіх дій.

     Науково-дослідницька робота, спрямована на певний результат, може мати успіх лише тоді, коли вона буде чітко спланованою й матиме системний характер. У практичній діяльності з юними дослідниками слід дотримуватися плану роботи, який передбачає творчу  систематичну роботу учнів протягом року.

№ з/п	Місяць	Зміст практичної роботи	Примітки
1.	Березень	Обрання теми майбутнього дослідження, підбір літератури
2.	Квітень	Обрання наукового керівника та обговорення з ним ходу написання дослідження. Роботу з науковою літературою.
3.	Травень	Написання реферативного повідомлення з обраної теми. Зібрання матеріалів, які б підтверджували актуальність і практичну значимість обраної теми. Обговорення плану роботи під час літніх канікул.
4.	Червень	Робота в бібліотеці. Розширення й доповнення майбутнього дослідження.
5.	Липень	Консультації з науковим керівником. Оформлення чернетки роботи, списку використаних джерел.
6.	Серпень	Унесення коректив, оформлення додатків та іншого ілюстративного матеріалу. Формулювання висновків. Оформлення тез дослідження.
7.	Вересень	Завершення роботи над дослідженням, рецензування його науковим керівником. Підготування доповіді до захисту.
8.	Жовтень	Захист науково-дослідницької роботи на засіданні учнівського наукового товариства.
9.	Листопад	Оформлення електронної презентації роботи. Підготування до І етапу конкурсу-захисту.
10.	Грудень	Опрацювання наукової літератури, повторення програмового матеріалу з української мови та літератури до написання контрольної роботи на ІІ етапі конкурсу-захисту.
11.	Січень	Участь у районному конкурсі-захисті МАН. Виконання тренувальних завдань до контрольної роботи з української мови та літератури на ІІ етапі.
12.	Лютий	Робота з практичним психологом. Підготування до ІІ етапу  конкурсу-захисту. Захист дослідження.
13.	Березень	Підготування та участь у ІІІ етапі конкурсу-захисту. Оформлення звіту про роботу над дослідженням.

      Перш ніж працювати над обраною темою, учень повинен мати уявлення про методи наукового дослідження - тобто шлях дослідження, спосіб досягнення рішень, конкретних завдань. Під час дослідження мовних та літературних  фактів можуть бути використані, наприклад, такі методи: індукція, дедукція, аналіз, синтез, описовий, порівняльно-історичний, лінгвістичної географії, зіставний, структурний, методи соціолінгвістики (анкетування, інтерв'ювання, спостереження, експериментування тощо).

       Наступним важливим кроком є вибір теми дослідження. Правильно обрати тему роботи - це наполовину забезпечити її успішне виконання. При цьому потрібно обов'язково враховувати сили й здібності учня. У самому формулюванні теми міститься мета дослідження, яка в процесі пошуку може розвиватися й збагачуватися, але її суть залишається тією самою, доки проблема не буде розв'язана. Тема повинна бути актуальною та відзначатися новизною. Серед видів наукових досліджень з літератури в системі МАН можна виділити такі: літературознавчі, біографічні, літературно-мистецьке краєзнавство, історико-літературні,журналістські,  культурологічні. Крім цього, творчо обдаровані учні можуть представити власні літературні доробки в секції «Літературна творчість». Формулювання теми передбачає і з'ясування шляхів, методів її вирішення. Від правильності формулювання теми та завдань дослідження залежить і кінцевий результат. Дуже відповідала й важлива робота –  це пошук і збір інформації, обробка та аналіз даних, проведення анкетування, інтерв’ю, тобто виконання практичної частини. Але перш ніж розпочати дослідження, дуже важливо – скласти чіткий план, який став би відповідним «путівником» у розкритті обраної теми. Згідно з тими питаннями, які юний дослідник планує опрацювати, він обирає й оптимальні методи дослідження. Наприклад,  досліджуючи тему «Історія та перспективи розвитку літературно-художнього журналу «Дніпро»», ми так спланували свою роботу.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..............3

РОЗДІЛ 1.  Журнал «Дніпро» в літературному та суспільно-політичному

просторі………………......................................................................................6

1.1.         Історія  «народження» й діяльності  літературного часопису 

                  «Дніпро» на тернистих шляхах історії………………………………...6

1.2.         Журнал «Дніпро» в оцінці його авторів…………………...……….. 14

РОЗДІЛ 2. Літературний часопис  «Дніпро» на сучасному етапі………………17

ВИСНОВКИ……………………………………………….…………..................... 22

Таким чином, чітка, добре продумана система  роботи над науковим дослідженням стане своєрідним орієнтиром, який допоможе реалізувати поставлену мету й досягти в цьому позитивних результатів.

1.2. Вимоги до наукової роботи

      Особливу увагу під час роботи з учнем-дослідником слід приділяти  виробленню в учнів навичок стилістичної, лексичної та граматичної грамотності. Важливо привчати школярів  працювати зі словниками, редагувати власні письмові висловлювання. Наукова робота вимагає наукового викладу матеріалу. Мова наукових праць характеризується досить високим ступенем стандартизації. Вона чітко відображає рівень науково-технічного прогресу, впливає на розвиток мислення людини, виробляє здатність стандартизувати, узагальнювати явища дійсності й розвивати розумові здібності. Основна функція наукового стилю – повідомлення. Вона полягає в доведенні теорій, обґрунтуванні гіпотез, у повідомленні наслідків дослідження, класифікації, поясненні явищ.

     Крім цього, робота має бути побудована за певною структурою. Основними її елементами в порядку розташування є: титульний аркуш, тези, зміст, перелік умовних позначень (за необхідності), вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (за необхідності). Під час оформлення науково-дослідницької роботи покликаємося на «порадник» – «Основні вимоги до написання, оформлення та представлення  учнівських науково-дослідницьких робіт».

        Шлях до успішного захисту – це проходження декількох етапів на районному, а потім і на обласному рівнях: написання контрольних робіт з базової дисципліни, де виявляється рівень володіння теоретичним матеріалом предметної галузі, оцінка актуальності досліджуваної проблеми, науковості виконання та правильності оформлення роботи (заочний етап). Після проходження цих етапів, при умові отримання прохідного балу, учень запрошується на обласний (очний) етап – захист роботи на обласній конференції МАН. Під час виступу оцінюються  актуальність обраної проблеми й практична значимість результатів, використання наочності під час захисту, володіння термінологією, уміння представити результати своєї роботи перед аудиторією та участь у дискусії.

   Отже, учень-дослідник може отримати високу оцінку на конкурсі-захисті, коли покаже глибокі знання з базової дисципліни.

1.3. Циклограма роботи з учнем

Перш ніж почати  підготування учнів до написання контрольних робіт з української мови та літератури, я складаю циклограму діяльності, яка сприяє послідовності й  чіткості опрацювання матеріалу, а також виробленню в учнів необхідних  практичних умінь та навичок.

Циклограма роботи з учнем_______ класу Козелецької гімназії №1

__(прізвище, ім’я, по батькові учня)__, який працює над науково-дослідницької роботою в секції «(назва секції)», базова дисципліна – українська мова та література

І. Теми з повторення вивченого програмового матеріалу

1._____________________________________________________________

2._____________________________________________________________

               ІІ. Теми з випереджувального навчання

1._____________________________________________________________

2._______________________________________________________________

              ІІІ. Теми, вивчення яких не передбачене програмою

1._______________________________________________________________

2. _______________________________________________________________

            ІV. Практичні роботи учнів

1._______________________________________________________________

2._______________________________________________________________

          V. Олімпіадні та конкурсні завдання з української мови та літератури за попередні роки

         VІ. Творча діяльність учнів

1.________________________________________________________________

2.________________________________________________________________

         VІІ. Список літератури для опрацювання зазначених тем

1.________________________________________________________________

2.________________________________________________________________

         VІІІ. Очікуваний результат

 Розділ ІІ. Зразки науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН – переможців та призерів ІІ та ІІІ етапів конкурсу-захисту

2.1. «Літературне намисто родини Розумовських»

Фрагмент роботи  «Літературне намисто родини Розумовських»у секції «літературна творчість», яку написала Волосок Анастасія (Диплом ІІІ ступеня на ІІІ етапі конкурсу-захисту)       

ЗМІСТ                                          

         Вступ……………………………………………………………………...2 - 6

         Творча робота……………………………………………………………7 -23

          1.”Історія однієї долі”…………………………………………………..7-15

          2. “Забута казка”………………………………………………………..16 – 20

          3. “Зустріч з минулим”…………………………………………………21 – 22

          Висновки………………………………………………………………...23

          Список використаних джерел  та літератури…………………………24

                                          Зустріч з минулим

                                                  ( Ескіз )

    Прокидається заспане село... Сивий ранковий туман починає повільно танути. Поміж соковитих зелених трав виблискує зоряний пил. Так, так, то не рясне срібло лягло на луги, то видніються дрібні шматочки яскравих зір, що їх струсила нещодавно смаглява красуня ніч. Так радісно бачити народження нового дня! Я знаю, він тільки-но виринув із того невеличкого дзвону  на дзвінниці церкви. Здається, я навіть чула якийсь чарівний тихий звук, коли хитнувся той дзвін у мить появи нового дня. Стою край дороги, дивлюся на тихе  село.  Славні  Лемеші,  земля  славна,  ти  народила  гарних  синів, працьовитих, мудрих, талановитих козаків, ти, земле, нагородила їх  цією доброю вдачею, подарувала незвичайну долю простій селянській  родині Розумів. Саме тут бігали босоногі хлопчики, що стали відомими особами при царському дворі, тут умивалася слізьми вродлива, але змучена щоденними турботами і нещастям вдова Грицька Розума – майбутня графиня – Наталія Дем’янівна Розумовська. Височіє край села Лемеші Трьохсвятительська церква. Вона особлива... Це храм, що збудований на могилі Григорія Розума, володіє надзвичайною атмосферою. Церква дихає історією. Я підходжу до храму, стою перед ним, позаду мене знаходиться село, переді мною – білі стіни старовинної церкви, що має великий скарб – пам’ять. Храм знає все, він чув і бачив тисячі людей, подій, він вислуховував молитви прихожан, він пам’ятає кожне їх слово, він уміє слухати.

    Подумки запитую у церквиці про те, що відбувалося на її очах  тут у невеликому селі моєї рідної Козелеччини, що дала країні відомих, незабутніх постатей в історії. Про що казала тобі графиня  Розумовська? Чи  живе  у тобі вільна козацька душа Грицька Розума?

    Розкажи, будь ласка, про те, як приймали святе причастя у твоїх величних стінах Олексій та Кирило? Чи пам’ятаєш ти, церкво, царицю Єлизавету? А може, ти знаєш не менше про минуле нашого краю, може, ти володієш таємницами майбутнього? Скажи мені, дай відповідь хоча б на одне питання...     Свята тиша і спокій наповнють повітря, оточує мене з усіх боків незбагненна таємничість, вирує навколо відчуття благодаті, хочеться помолитися Господові і щиро подякувати за те, що я народилася на славній українській землі, що моїми предками були славні Розумовські.

    Переводжу погляд на село. Воно не схоже на те, яким було нещодавно. Здається, я перенеслась у ті минулі роки життя славетної родини. А теперішня асфальтована дорога перетворилася на тогочасний битий шлях, яким квапливо прямує блискуча, оздоблена коштовностями карета. Екіпаж зупиняється, а з нього у супроводі слуг виходить прекрасна жінка, гарно вбрана, граціозна. А найбільше у ній приваблює просте обличчя української козачки та виразні, сповнені щирої любові і вірності рідному краєві очі...

    Та раптом відбили церковні дзвони таку звичну для лемешівців мелодію – час ранкової служби. За мить всі видіння розтанули, як ранковий туман. Але я не відчула смутку розлуки, з минулим, адже знаю: серце приведе мене сюди, щоб знову забитись у ритмі дзвонів церковиці в Лемешах.

     2.2.   «Флористичні образи в поезії Миколи Луківа» (секція «Українська література»)

Фрагмент роботи  «Флористичні образи в поезії Миколи Луківа» в секції «Українська література» ( Гарбуз Анна; Диплом ІІ ступеня на ІІ етапі конкурсу-захисту)

З М І С Т

 Вступ ……………………………………………………………………………... 4-5

Розділ І. Микола Луків – відомий український поет, пісняр та громадський

діяч ………………………………………………………………………. ………6-10

1.1.Життєвий шлях та активна громадянська позиція М. Луківа …………..6-8

1.2.Матеріали інтерв’ю з Миколою Луківим………………………………… 8-10

Розділ ІІ. Поняття літературно-художнього образу…………………….. …11-14

Розділ ІІІ. Використання флористичних образів у віршах Миколи Луківа як засіб реалізації мистецького задуму поета ……………………  …………15-31

3.1. Загальна характеристика рослин-символів у поетичних збірках

М. Луківа «Сади цвітуть під небесами» та «Двоє в човні» ….. ………………..15

3.2. Особливості використання національних рослинних символів у поезії

М. Луківа ………………………………………………………………………..16-22

3.3. Неоднозначність символічних образів вишні, черешні та яблуні в поетичних творах митця ………………………………………. ……………...23-25

3.4. Вживання флоролексеми «полин» для зображення тяжких наслідків Чорнобильської катастрофи та нещасливої людської долі ………. ………...26-28

3.5.Рослинні образи в інтимній ліриці Миколи Луківа ……………………28-31

Висновки ………………………………………………………….. ……………31-32

Список використаних джерел та літератури ……………………………………..33

Додатки        ………………………………………………………….......................34

                              Матеріали інтерв’ю з Миколою Луківим

  1.Здавна в Україні багатьом рослинам надавали символічного значення, що знаходило свій відбиток у фольклорі. Яка, на вашу думку, роль таких флоризмів-символів у сучасній поезії?

     У кожного поета свій неповторний світ, своя духовно-мистецька аура. Тому говорити про всю сучасну поезію не беруся. Щодо мене, то фольклорні мотиви в моїй творчості, може, не завжди  однаковою мірою виразно, але присутні. Я народився й виростав у селі, у стихії української природи, української пісні, у дитинстві колядував і щедрував, був свідком фантасмагоричних дійств на Івана Купала, коли палили вогнища, пускали за водою вінки, загадували на дівочу долю, посівав і молотив новорічного снопа, їв кутю і завмирав, слухаючи казки, легенди та оповіді сивоголових односельців, співав у шкільному хорі, зрештою,  і вірші почав писати під впливом ідей, мотивів та образів, почерпнутих із джерел фольклорних. Прочитайте хоч би вірш «У щедрий вечір», присвячений моєму славному землякові Михайлу Панасовичу Стельмаху, і ви відчуєте, що фольклорна стихія не просто присутня, а домінує в ньому.

2.        Досліджуючи Вашу творчість, ми підрахували, що найбільшою частотністю вживання серед дендролексем відрізняються калина, яблуня й тополя. Як ці рослинні образи сприяють розкриттю провідних мотивів Ваших творів?

     Крім калини, яблуні й тополі, я б назвав іще черешню, яка зробила нашу з композитором Анатолієм Горчинським пісню «Росте черешня в мами на городі» популярною в Україні і знаною в багатьох краях, де живуть наші земляки – українці. У моїй поезії ці дендролексеми увійшли не тільки як елементи пейзажу, а насамперед як символи духовного єднання людини із землею, що її народила. Вони – складова духовного світу ліричного героя.

3.        Ми знаємо, що Вам досить часто доводиться від’їжджати за кордон. Які рослини особисто для Вас є символами рідного краю, отчого гнізда?

    Я об`їздив немало країн світу. Побував на всіх материках, окрім Антарктиди. Таким було моє журналістське й письменницьке життя. Такий маю непосидючий характер. На запитання друзів, коли нарешті вгомонюся, відповідаю словами Максима Рильського: «Враження – хліб поезії». А я поет, і цим усе сказано. Що ж до конкретної відповіді на Ваше запитання, то найчастіше в чужих краях спомин про Україну навіває мені тополя. Її я стрічав на просторах європейських і азіатських. Навіть вірші про це написав. І пісню з Миколою Свидюком створив.

4.        Яким образам рослинного світу Ви надаєте перевагу в зображенні жіночої долі?                                                                                                    

Насамперед – образами тополі й калини. Але не тільки. Є в мене і «дві верби – дві журби», і «яблуні та вишні вітами сплелись», і згадувана вже черешня, і, мабуть, ще дещо. Одверто кажучи, я не дуже над цим задумувався. Писалося  як дихалось, от і все.

5.        Поетичні твори збірки «Двоє в човні» зворушливо, чуттєво й переконливо розкривають світ ліричного героя, душа якого переповнена найпрекраснішим почуттям – коханням. Поясніть, будь ласка, символічну роль флоризмів, які Ви використовуєте в інтимній ліриці. Моя інтимна лірика – це кілька по-особливому дорогих для мене книг про найсвітліше людське почуття. Крім збірки «Двоє в човні», є ще «У храмі любові» і «Не повертайтесь на круги своя». Світ квітів і трав живе у них, як у весняному лузі чи в травневому саду. Бо душа закоханої людини схожа із квітуючим садом і зеленим лугом. Тож і ліричний герой в інтимній ліриці немислимий для мене без цього світу. До того ж, повторюся, я людина із подільського села, і моя любов до всього, до «живе і дише, щебече і гуркоче», не награна, а органічна й природна.

6.        Ви, як поет-державник, боляче сприйняли загальнонаціональну  трагедію – Чорнобильську катастрофу. Із якими флоролексемами у Вас асоціюється ця біда? Відповідь на це запитання - у моїй поемі-мозаїці «Біль і пам'ять», поезіях «Дощ у зоні Чорнобиля» та інших. На завершення зазначу, що не все в поезії пояснюється з позиції формальної логіки. Алгеброю не вимірюють гармонію. Неспроста поетичний дар називають Божим.  З повагою – Микола Луків.

7.        Дякуємо Вам за розуміння, підтримку та співпрацю.

2.3. Історія та перспективи розвитку журналу «Дніпро»

(секція «Журналістика»)

Фрагмент роботи  «Історія та перспективи розвитку журналу «Дніпро»»в секції «Журналістика», яку написала Гарбуз Анна (Диплом ІІ ступеня на ІІІ етапі конкурсу-захисту).

                                       ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..............3

РОЗДІЛ 1.  Журнал «Дніпро» в літературному та суспільно-політичному

просторі………………......................................................................................6

1.2.         Історія  «народження» й діяльності  літературного часопису 

                  «Дніпро» на тернистих шляхах історії………………………………...6

7.2.         Журнал «Дніпро» в оцінці його авторів…………………...……….. 14

РОЗДІЛ 2. Літературний часопис  «Дніпро» на сучасному етапі………………17

ВИСНОВКИ……………………………………………….…………..................... 22

РОЗДІЛ 1.  Журнал «Дніпро» в літературному та суспільно-політичному

просторі

1.1.         Історія  «народження» й діяльності  літературного часопису 

                  «Дніпро» на тернистих шляхах історії

    Як зазначив головний редактор популярного літературно-художнього часопису «Дніпро» Микола Володимирович Луків (Додаток А), історія журналу складна, драматична, а часом і трагічна. Усього було на довгому віку, та попри всілякі негаразди, «Дніпро» завжди залишався вірним своєму головному покликанню – шукав і плекав літературну зміну. Нині немає жодного більш-менш відомого в Україні письменника, чия доля не пов’язана із цим виданням.

    Історія створення журналу сягає в далекі двадцяті роки ХХ століття. Тоді заснувати чи видати альманах було досить легко й просто. Збиралася група авторів-однодумців, писала проект майбутнього видання і з цим проектом ішла до наркома освіти Миколи Скрипника, який, як один із активних поборників українізації, зазвичай схвалював ініціативу. Справа переходила до наркома фінансів, який виділяв кошти на новий журнал, а Державне видавництво України охоче його друкувало. Тому-то літературні журнали з’являлись як гриби після дощу й так само швидко зникали: одні відмовлялися підтримувати лінію партії, а інші – через знеохочення авторів, котрі поступово втрачали інтерес до видання. Умовно вся ця маса літературної періодики поділялася на дві частини: журнали, що їх заснували самі письменники чи угрупування, та ті, що були санкціонованими згори вищими органами. До останніх належить і «Молодняк». Перше число нового журналу побачило світ у січні 1927 року. На обкладинці гордо значилося: літературно-мистецький та громадсько-політичний ілюстрований місячник, орган ЦК ЛКСМУ. Журнал став трибуною однойменної літературної організації, що виникла роком раніше. Тут гуртувалися молоді письменники, котрі прийшли в літературу з комсомолу, очолив редакцію Павло Усенко.

    Журнал складався з цілком традиційних відділів: поезії, прози, літературно-критичного розділу, сатири й гумору, хроніки та бібліографії. Хоча друкувалися в «Молодняку» здебільшого самі молодняківці, журнал віддавав свої шпальти й «стороннім» літераторам, друкував перекладну прозу й поезію, огляди літературного життя за кордоном. Це й додавало йому жвавості, розширювало обрії, дозволяло уникнути організаційної одноманітності.

    Не можна не згадати, що на початку свого існування «Молодняк» закликав досліджувати фольклор і народний побут, а на його сторінках з’явилися розвідки «Весілля – побут селянський» та «Пісня дівоцька» з неоціненними сьогодні етнографічно-фольклорними матеріалами. Відділ рецензій реагував практично на кожну новинку в тогочасній українській літературі.

    До журналу відразу потягнулася молодь. Головному редактору Павлові Усенку щойно виповнилося 25 років – у січні 1927-го, разом із народженням його улюбленого «літературного дітища», а автура журналу була  ще молодшою. Атмосфера панувала дружня й по-справжньому демократична. Хоча шефствував над журналом всевладний ЦК ЛКСМУ, письменники ще не знали суворих ідеологічних і естетичних обмежень та партійних вимог. Далеко не всі автори були комсомольцями, не кажучи вже про їхні літературні уподобання, та й різниці за віком чи майстерністю попервах не було. Лише час відділив зерно від полови, справжній талант від натхненної графоманії.

    Організація дедалі міцніла, молоді комсомольські письменники набиралися досвіду, у багатьох уже вийшли окремими книжками перші збірки віршів, оповідань, повістей та романів. Учорашні дебютанти поступово виростали в літературних авторитетів.

    Однак уже наступного 1930-го року молодечий запал і творче сп’яніння неухильно витісняють бравурні агітки й виробничі романи.

    На літературному обрії дедалі захмарювало. Протягом 1931-1932-го років відбувався масовий призов ударників у літературу. «Молодняк» звітує про «перший зліт харківських ударників, призваних до літератури», «першу всеукраїнську нараду ударників соціалістичних ланів, що закликані до літератури», про створення «художньої історії заводів»(6, 156). Цілі загони ударників прориваються на сторінки журналу й друкуються поруч із законодавцями ідеологічно-партійної моди в літературі.

    Журнал у другому числі за 1931 рік струсонули несподівані зміни. Засновника й натхненника Павла Усенка на посаді головного редактора заступив К. Турган, повністю змінився склад редколегії, до якої ввійшли, зокрема, Леонід Первомайський, Давид Копиця, Олександр Корнійчук.

    У липні 1937-го року передплатники журналу «Молодняк» у своїх поштових скриньках знайшли журнал «Молодий більшовик». На його сторінках – жодного пояснення, жодного слова про перейменування. Зрештою, у ті страшні часи терору й репресій такими дрібницями ніхто й не переймався. Головне було, що, власне, журнал не зник, вижив, на відміну від багатьох своїх літературних побратимів.

    Крім назви, змінилось іще дещо. Насамперед – редакція. Спочатку вона була анонімною: на останній сторінці друкувалось одне тільки слово – «Редколегія». Згодом її склад розшифрували: Олекса Десняк, Олександр Корнійчук, Василь Кучер, Андрій Малишко, Натан Рибак, Павло Тичина. Відповідальним секретарем став Яків Качура. Редакція розташовувалася в Києві, у будинку №1 по вулиці Фірдоусі. Сьогодні треба підняти чимало довідників, щоб з’ясувати нинішню назву вулиці. Змінився й зовнішній вигляд журналу: проста невибаглива обкладинка, іноді з портретами вождів або письменників.

    Звісно, найважливіше в журналі, як у будь-якому виданні, – його зміст. У випадку з «Молодим більшовиком» це болюча тема. Художнє наповнення журналу цілком узгоджувалося з публіцистичним, яке забирало дедалі більше сторінок, а іноді сягало й половини. Кожне число починалося передрукованими передовицями з «Правди» й «Комуніста», постановами партійних пленумів на зразок «Про роботу ворогів народу всередині комсомолу», статтями Леніна й Сталіна, портретами народного комісара внутрішніх справ СРСР Миколи Єжова, голови уряду В’ячеслава Молотова, маршала Семена Тимошенка або ж усього Політбюро ЦК КП(б)У на чолі з Микитою Хрущовим.

    У журналі превалювали мілітаристська й некрофільська тематики. З мілітаристською все зрозуміло – країна готувалася до війни, а взимку 1939-1940 років таки розв’язала радянсько-фінляндську війну.

    Однак доки говорили гармати – справжні й ідеологічні, музи не мовчали. «Молодий більшовик» може похвалитись і талановитими дебютами, і пам’ятними  публікаціями визнаних літературних метрів, і першодруками творів, які залишилися в історії літератури. Саме «Молодий більшовик» уперше вповні представив  українському читачеві Андрія Малишка й Михайла Стельмаха. Вони увірвалися в українську літературу потужним ліричним струменем, молоді й талановиті. Обидва також мусили платити ідеологічний борг партії за право писати й друкуватися, але на загальному тлі «правильної», витриманої та при цьому сірої й нецікавої поезії їхні вірші звучали невимушено й світло, передусім завдяки глибоким зв’язкам із народною пісенною творчістю.

    У відділі прози передусім треба відзначити творчий дебют Олеся Гончара: у квітневому числі за 1941 рік з’явилася його повість «Стокозове поле» – перша й остання довоєнна публікація студента Гончара. На жаль, із талановитими прозаїками було скрутніше, ніж із поетами. Зате «Молодий більшовик» не оминали увагою визнані майстри слова. На його сторінках друкувалися повість Юрія Смолича «Вісімнадцятилітні», остання частина знаменитої трилогії письменника, оповідання Юрія Яновського й Олександра Копиленка. Серед перекладної прози слід згадати також оповідання Костянтина Паустовського, зокрема про Ісаака Левітана.

    «Молодий більшовик» не боявся експериментувати. Протягом 1938 року виходила рубрика «Літературний календар» із невеликими статтями про письменників – представників різних літератур, приуроченими  ювілейним датам. Зокрема,  тут з’явилися міні-портрети Івана Крилова й Миколи Язикова, Якова Щоголева й Лесі Українки, Віссаріона Бєлінського й Оноре де Бальзака, Льва Толстого й Івана Тургенєва та інших. У рубриці «Творча лабораторія початківця», якій судилося коротке життя, дебютував зі статтею «Ритм і розмір» Леонід Новиченко – у майбутньому відомий літературознавець. Рубрика «Творчість молодих» об’єднувала невідомих початківців із провінції, які надсилали до редакції журналу свої перші спроби. З’явилася рубрика «Публіцистика і критика», присвячена суто питанням літератури, адже перші 10-20 сторінок у кожному числі й без того були надміру публіцистичні. Уже аж під кінець 1940-го року хвиля терору ослабла, дихати стало трохи вільніше. Про це свідчить відроджена рубрика «Сатира, пародії, епіграми» – знову можна було сміятися й жартувати.

    «Молодий більшовик» проіснував недовго:1941-го року частина його авторів опинилася в евакуації, а більшість пішла на фронт.  У буремні роки Великої Вітчизняної війни Андрію Малишку вдалося змінити назву часопису на «Дніпро».  Однак це ще одна, нехай скромна, але складна й по-своєму цікава сторінка в історії журналу.

    Головними редакторами популярного літературно-художнього часопису були відомі українські діячі – Павло Усенко, Андрій Малишко, Олександр Підсуха,  Дмитро Ткач, Іван Стативка, Володимир Бровченко, Володимир  Коломієць,  серед них - три Герої України – Микола Руденко, Борис Олійник, Юрій Мушкетик. У 1984 році головним редактором журналу «Дніпро» стає відомий український поет, пісняр, лауреат багатьох всеукраїнських і міжнародних мистецьких премій, заслужений діяч мистецтв України і Російської Федерації, академік Української екологічної академії наук Микола Володимирович Луків.

     Журнал «Дніпро» завжди надає можливість реалізувати творчий потенціал і заявити про себе на літературному просторі. Свого часу саме в журналі «Дніпро» друкували свої поезії Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Малишко. Тут уперше було опубліковано повість «Молодість»

О. Бойченка, роман «Народжені бурею» М. Островського (українською мовою). «Дніпро» вміщував твори В. Сосюри, А. Головка, П. Панча,

 М. Бажана, В. Собка, О. Донченка, В. Земляка. На сторінках журналу виступали О. Гончар, Ю. Збанацький, І. Драч, друкувалися М. Вінграновський, Є. Гуцало, Б. Олійник, В. Дрозд та інші. Також авторами журналу були І.  Сен-ченко, М.  Руденко, М. Гірник, В. Кучер, В. Земляк, М. Нагнибіда, К. Журба,

П. Загребельний, В. Ткаченко, В. Бабляк, А. Хорунжий, А. Дімаров.

    У «Дніпрі» надруковано неопубліковані в часи репресій 20 — 30 років та застою кінця 60 — початку 80-х років твори українських радянських письменників: повість «Любов і Хрещатик» І. Сенченка, віршовану трагікомедію «Змова в Києві» Є. Плужника, п'єсу «Архітектор Шалько» Я. Ма-монтова, поезію В. Сосюри, В. Мисика, Б. Антоненка-Давидовича, В. Стуса, щоденники О. Довженка, В. Симоненка.

      У журналі надруковано роман «Жива вода» Юрія Яновського, повість «Земля гуде», есе «Чарівник слова» Олеся Гончара, кіноповість «Поема про море» Олександра Довженка, роман «Волинь» Бориса Харчука, уривки із щоденника «Думи мої, думи мої» Остапа Вишні, нарис «Молодість іде вперед» Г. Снєгірьова, а також поезії Ліни Костенко, Василя Симоненка, Бориса Олійника, М. Клименка, В. Лучука, Р. Братуня та інших.

      Уміщено дослідження Дмитра Яворницького про Івана Сірка, статті Симона Петлюри, праці «Відродження нації» Володимира Винниченка, «Некрополь України» і «Історію Русів» Михайла Кутинського, «Автобіографію» Миколи Костомарова , твори письменників української діаспори.

     У «Дніпрі» уперше опублікував усі свої літературні твори Олександр Довженко, який до останніх днів співпрацював із журналом. Часопис випустив у світ останній роман Михайла Стельмаха «Чотири броди», який висвітлив події голодомору 1932 — 1933-го років.

    Письменники, які були репресовані й чиї імена призабуті, що творили за межами України, але українською мовою — Олена Теліга, Іван Багряний (романи «Сад Гетсиманський», «Тигролови» та «Людина біжить над прірвою»), Улас Самчук (роман «Волинь», спогади «На білому коні»), Євген Маланюк, Юрій Клен, Леонід  Мосендз, Василь Барка та багато інших були повернені Україні «Дніпром».

     За підсумками публікацій у журналі було видано чотирьохтомну хрестоматію української літератури й літературної критики ХХ століття «Українське слово» загальним тиражем 600 тисяч примірників, яка була розіслана в бібліотеки шкіл і вищих навчальних закладів  України.

   Наприкінці 1950-х — у 1960-ті роки з'являються статті Івана Дзюби, Івана Світличного, які оглядали поточний літературний процес, творчість окремих письменників. Журнал   опублікував праці «Собор» і навколо нього…", «Справа Василя Захарченка», «Давайте поговоримо відверто…», «Справа

В. Іванисенка» В. Коваля,  видрукував статтю «Феномен доби»  Василя Стуса, вірші «З таборового зошита», неопубліковані твори Василя Симоненка, поему з архіву КДБ «Атомний цвинтар» Миколи Руденка.

    Низки творів, уперше опублікованих у журналі, згодом було відзначено Ленінською премією («Поема про море» О. Довженка), Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка (роман «Чотири броди» В. Стельмаха, дилогія «Лебедина зграя» та «Зелені млини» В. Земляка).

    У 1977 р. журнал був нагороджений орденом «Знак пошани».

     У 1982 р. постановою секретаріату ЦК ЛКСМУ встановлено премію

імені А. Малишка, що присуджується за кращі твори актуальної громадянської тематики, опубліковані на сторінках журналу «Дніпро».

     Таким чином, журнал «Дніпро» переживав різні часи. Були підйоми з накладом 100 тисяч примірників, були й занепади, коли в редакції працювало лише кілька чоловік. Але колектив видання завжди був відкритим до читача й, незважаючи на часи, вірним собі. Адже немає України без «Дніпра», і «Дніпра» без України.

1.2.         Журнал «Дніпро» в оцінці його авторів

     Василь Яременко, багаторічний член редакційної колегії журналу «Дніпро», високо оцінив роль літературного часопису  та відмітив, що йому хотілося б написати цілу книгу або  принаймні розлогу статтю про внесок журналу в розбудову літературного життя й української державності. А зокрема, про підготовку та видання універсальної хрестоматії української літератури й літературної критики XX століття «Українське слово».  Перша публікація побачила світ у 1994–1995 роках. Спочатку хрестоматія вийшла в трьох томах, а згодом з'явився й додатковий четвертий том. Хрестоматія витримала три видання, потамувала голод на твори й критичні матеріали про тих письменників, які десятиліттями творили поза Україною, а в Україні їх замовчували, забороняли, і, врешті, вони були піддані забуттю.

     «Українське слово», першою публікацією якого цілковито опікувалася редакція «Дніпра» й особливо його головний редактор М.В. Луків, виконала історичне завдання: під дахом Українського Слова об'єднала розрізнені колії розвитку української літератури – материкову та діаспорну. За принцип було взято роки народження письменників, а не місце, де вони жили й творили.

    Після «Українського слова» історія української літератури вперше постала цілісною в оновленому та розширеному репертуарі.

     Василь Яременко зізнався, що загалом за 15 років роботи в журналі  "Дніпро" пережив 29 судів, які всі виграв.

     Василь Яременко згадує незабутні зустрічі в редакції журналу з Дмитром Нитченком, Еммою Андієвською, Іваном Кошелівцем, Олегом Зуєвським та іншими українськими письменниками, яких до цього іменували «письменниками з діаспори». Дехто з них був прийнятий у члени НСПУ й таким чином влився в єдину сім'ю українських письменників. Це була неоціненна та подвижницька робота журналу по націєтворенню й державотворенню України.

      Науковець  підкреслює, що лице журналу завжди творила активна й вагома публіцистика. До свого 85-річного ювілею журнал підійшов в оновленому форматі й на високому професійному європейському рівні. Василь Яременко сьогодні називає журнал «Дніпро» «Молодим українцем» на противагу його колишній назві  «Молодий більшовик».

    Юрій Мушкетик  працював у журналі «Дніпро» з 1956 по 1972 рік, із 1958 року — головним редактором. Він із теплотою та гордістю розповідає про журнал «Дніпро». «Восени 1956 року я закінчував аспірантуру при Київському університеті імені Т.Г. Шевченка й переді мною стало питання вибору шляху – викладацька чи чиста літературна діяльність. На той час у мене вже була опублікована повість, написаний роман, кілька оповідань. І саме тоді мені запропонували працю в журналі «Дніпро», де я вже друкувався, посаду відповідального секретаря. Я дещо потерпав: ця праця мені була невідома, але відповідальний редактор мене запевнив, що я справлюся. Так я обрав дорогу літературну. Редактором був Олександр Підсуха – поет, фронтовик. Це був серйозний, дещо замкнутий чоловік, відповідальний перед ділом і перед самим собою. Саме він увів «Дніпро» у коло серйозних літературно-художніх видань, до цього журнал в основному друкував твори початківців. Підсуха запросив до участі в журналі Павла Тичину, Максима Рильського, Володимира Сосюру, які відтоді завжди публікували свої твори на сторінках часопису. Особливої поваги здобув відділ критики журналу, на його рівень уже орієнтувалися й інші часописи. Із великим пієтетом Олександр Підсуха ставився до Олександра Довженка, якого в той час не пускали на Україну й не публікували. У «Дніпрі» була надрукована славнозвісна «Зачарована Десна», пізніше – щоденники О. Довженка; свою самостійну працю редактора я також починав з Олександра Довженка — п’єси «Потомки запорожців» (1,5).

         Борис Олійник, колишній заступник головного редактора, багаторічний член редакційної колегії журналу «Дніпро» з гіркотою, але водночас із теплом в словах згадував період, коли працював у часописі. Попри всі неприємності, то були його найщасливіші дні й роки: ««Дніпровський» період подарував мені чудових друзів – Юрія Мушкетика, Євмена Доломана, талановитого літературного редактора Ларису Шевель. Дружина завідувача  відділу пропаганди ЦК компартії України, однокурсниця Олеся Гончара, вона, як могла, пом'якшувала удари долі нашого невеликого колективу, за що одержувала від чоловіка Георгія Георгійовича певну долю «радіації» »(2,7). Борис Олійник зазначив, що «… журнал завжди був пристанищем для найцікавішого…» .

    Олесь Гончар, член редакційної колегії журналу «Дніпро» зауважив, що «світ літератури поряд зі світом дитинства – один із найкращих світів». «Дніпро» цей світ живить і наснажує, зміцнює і несе до людей. Тим будує Україну, яку ми разом із вашими читачами усі хотіли б бачити,» –  говорить митець. 

  

РОЗДІЛ 2

ЖУРНАЛ «ДНІПРО» НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

        Сьогодні журнал «Дніпро» — часопис української літератури XX–XXI століття. Упродовж усієї своєї історії він позиціонував себе як молодіжне видання. Така редакційна політика журналу залишилася й до сьогодні.  «Дніпро» орієнтується на смаки сучасного читача. У ньому представлено такі рубрики:

v проза (фантастика, містика, неймовірні любовні історії, еротика, пригодницькі матеріали, детективи, гумор);

v  поезія (проводяться поетичні конкурси, спонукаючи поетів шукати нові несподівані теми);

v театр і драма;

v молодняк;

v критика (огляди літературних конкурсів, аналітичні статті різноманітного спрямування, проблемні нариси, аналіз одного з художніх творів, опублікованих в журналі);

v мистецька майстерня;

v до ВУС (дотепні та вдалі українські синоніми);

v нобелівка (творчість кращих митців світової літератури).

     Отже, як ми помітили, сучасний журнал уміщує нові рубрики, зокрема «Театр і драма», «Мистецька майстерня», «Молодняк», «До ВУС», «Нобелівка». Із сучасними українськими п'єсами, а також статтями, що висвітлюють найновіші тенденції театрального процесу України, інтерв'ю з відомими драматургами, режисерами й акторами, статтями, присвяченими теорії драми, жанровій класифікації, та оглядами поточних театральних фестивалів передплатники часопису можуть ознайомитись у розділі «Театр і драма». Відділ хроніки та бібліографії «трансформувався» в рубрику «Молодняк», що вміщує матеріали про історію становлення не лише самого часопису, а й усієї багатої української літературної спадщини, цікаві історичні випадки, описи життя видатних митців, письменників України. Рубрика «Мистецька майстерня» розкриває окремі питання теорії літератури. Так, у дев’ятому випуску 2012 року журнал пропонує статтю «Усе змінюється, окрім авангарду», у якій ідеться про особливості авангарду як мистецького напрямку в контексті історії, визначаються національні авангардні традиції, повідомляється про формування української школи авангарду. У наступному випуску читачі журналу мають змогу ознайомитися з аналогічною інформацією про розвиток романтизму у світовому мистецтві.

    Журнал «Дніпро» надає можливість реалізувати творчий потенціал і заявити про себе на літературному просторі. Сьогодні часопис публікує твори видатних сучасників і молодих письменників, таких як: О. Іранець (критика «Діти капітана Гранта»), Б. Олійник, О. Забужко (вірш «Офсайт» та ін.), М. Кідрук (оповідання «Клас-сіті», «Моє перше кульове поранення»), Валерій та Наталя Лапікури (детективи із серії «Інспектор і кава»), І.Павлюк (роман «Резервація» («Вакуум»)), А. Кокотюха (критична стаття «Україна у пошуках детективу»), фантаст Олексій Тимошенко (оповідання «Художник»). Оскільки твори, опубліковані в журналі, добираються на анонімній конкурсній основі, видання - це унікальна нагода для всіх, хто відчув вибухову силу творчості, стати відомими на всю країну, поділитися своїм художнім хистом і здобути належне його визнання.

   Ще одним стратегічним вектором діяльності "Дніпра" є увага до мовних особливостей кожного регіону для вироблення живої української літературної мови.

      Головний редактор журналу «Дніпро» Микола Луків з особливою повагою говорить про часопис: «Сьогодні, як і впродовж усієї багатолітньої історії, він позиціонує себе як видання молодіжне. І творять його люди молоді. У колективі редакції немає жодного завідуючого відділом, якому б виповнилося більше тридцяти років.

    Останнім часом, відколи шеф-редактором став поет Євген Юхниця, журнал істотно змінився. Новий формат, сучасне поліграфічне оформлення, кольоровий друк, репродукції художніх полотен майстрів світового й вітчизняного мистецтва, світлини й графічні роботи, творчі експерименти, різноманітні фестивалі та конкурси, увага до проблем сучасного кіно, драматургії, життя творчих спілок, літературних студій та об'єднань – усе це вигідно  вирізняє «Дніпро» з-поміж інших літературно-художніх видань.

     Працюємо за принципом, проголошеним свого часу Борисом Олійником: «Нам на спокій права не дано». Шукаємо, експериментуємо, прагнемо творити справді європейське молодіжне видання, розраховане на широке коло читачів. І читачі ставляться до наших пошуків із зацікавленням і розумінням. Тираж журналу зростає. Нині «Дніпро» виходить накладом 10200 примірників. Це майже стільки, скільки мають усі інші літературно-художні журнали України, разом узяті, і вдвічі більше, ніж такі кити колись всесоюзної, а нині всеросійської літературної періодики, як «Новый мир» чи «Иностранная литература».

    Є, отже, до чого докласти рук. Трудимося з вірою, що робимо справу важливу й потрібну. Щодо мене особисто, то журналу віддав я 28 кращих своїх літ і, перефразовуючи Миколу Вінграновського, можу сказати : « Ні, я себе не можу уявить без тебе, «Дніпре, як і без тополі, що в серці моїм змалку тополить»»(10).

    Микола Володимирович підкреслив відмінну рису часопису : « Журнал «Дніпро» попри всі перипетії суспільно-політичного життя залишався вір-ним своїй місії та покликанню: намагався, прагнув, шукав і підтримував молоду літературну зміну,спрямовував творчу перспективу у вірне русло».

    Читачі журналу (Додаток Б) – це, насамперед, високоінтелектуальні, соціально активні люди 20-40 років із середнім і високим рівнем достатку – українські сім’ї, що цікавляться літературою та культурою нашої держави. Також це професіональні літературні критики й аматори – представники творчої інтелігенції України.

    Журнал «Дніпро» читають у всіх літературних спільнотах України (поетичних клубах, літературних спілках), школах, ВНЗ та інших навчальних закладах (викладачі української мови та літератури).

       Розрахований на читачів усіх вікових категорій – від молоді до людей похилого віку, від учнів старших класів загальноосвітньої школи до студентів, учителів, викладачів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, інтелігенцію, робітників, селян, військовослужбовців – людей різного соціального стану і різних національностей, що проживають в Україні.

     Про сучасний стан розвитку журналу «Дніпро» розповіла Наталя Денисенко, директор часопису: «Сьогодні журнал «Дніпро» є потужною платформою для реалізації творчого потенціалу молоді. За підтримки шеф-редактора часопису Євгенія Юхниці журнал надає різноманітні можливості заявити про себе талановитій молоді. Одна з них — участь у конкурсах, які широко охоплюють різну аудиторію. Прагнучи крокувати в ногу з часом та розуміючи потреби сучасної молоді, за ініціативи шеф-редактора, журнал «Дніпро» з 2011 року виходить і в електронному форматі, що дає змогу долучитися до літературно-художнього процесу України далеко за її межами. У рамках журналу діє онлайн-портал для поетів – «Клуб Поезії», у якому вже на сьогодні зареєстровано близько 14 тисяч поетів та нараховується більше ніж 300 000 поетичних творів. Тут кожен поет є почутим своїми колегами та має змогу отримати їхню оцінку своїм творам. Найвища мета часопису – зайняти чинне місце в кожній українській родині»(10).  

     У квітні 2012 року літературно-художній журнал "Дніпро" було занесено до Книги рекордів України у зв'язку зі встановленням нового рекорду України. "Часопис визнано в категорії "Видавництво" як найдавніший літературно-художній журнал сучасних україномовних авторів, який робить вагомий внесок у розвиток української культури.

       Отже, редакція  «Дніпра» приділяє увагу тому, щоб "Дніпро" виглядало сучасним і його сторінки були насичені актуальним ритмом життя. Колектив журналу вирішує це питання професійно й вишукано: дизайн, підбір матеріалів, різноманіття тем вражають читачів. Це підтверджується високим накладом для нашого часу. Більш ніж 10 тисяч примірників журналу виходить щомісяця й потрапляють у найрізноманітніші куточки України і світу.

2.4. «Миколи Луків – поет, пісняр, громадянин»

(секція «Українська література»)

Фрагмент роботи  «Миколи Луків – поет, пісняр, громадянин»у секції «Українська література», яку написала Кисіль Тетяна (Диплом ІІІ ступеня на ІІ етапі конкурсу-захисту)

З М І С Т

    Вступ....................................................................................................................4-5

    Розділ І. Секрет поетичної майтерності Миколи Луківа...............................5-18

            1.1. Біографічна довідка................................................................................. 5-6

            1.2. Матеріали інтерв’ю з письменником......................................................7-10

            1.3. Мотиви громадянської лірики поета......................................................11-18

    Розділ ІІ. Пісенна творчість Миколи Луківа.................................................18-25

            2.1. Пісенні здобутки поета...........................................................................18-19

            2.2.Популярність  творів митця.....................................................................19-25

    Розділ ІІІ. Активна громадська  діяльність Миколи Луківа.......................25-27

    Висновки.............................................................................................................28

    Список використаних джерел та літератури.................................................29

     Додатки...........................................................................................................30-34

Мотиви громадянської лірики поета

         Поетичний світ Миколи Луківа надзвичайно розлогий, широкий, відкритий для всіх. У віршах – образи, які проходять крізь усі збірки, зринають у найрізноманітніших ракурсах, і насамперед – це образ України. Його поезія – виболіле, вистраждане, викристалізоване почуття, передане ніби вирваними

 з-під серця словами, які несуть у собі грандіозної сили вибуховий заряд. І кожен вірш  - ніби згусток єдиного болю поета за людей, за Україну, за народ. Адже Україна для нього все: і життя, і душа, і сила. Отож і у віршах Микола Луків оспівує Україну-неньку із її звичаями, природою. Освідчуючись Україні у своїх синівських почуттях, Микола Луків ніжно, інтимно і водночас по-народному просто, як до найближчої людини, звертається до рідної землі:

                                            Вийду в поле, стану серед жита,

                                            Задивлюся в небо голубе.

                                            Земле рідна, скільки буду жити,         

                                            Стільки і кохатиму тебе.

А ось слова справжнього поета-патріота, який за свою землю готовий вмерти:

                                             Я тебе, кохану і єдину,

                                             Навіть після смерті не покину.

         У вірші “Вільшина, верби, осока” автор знайомить нас із мальовничою українською природою, котра є Музою для нашого поета. І не важливо, яка це краса: пишна чи проста, проте М. Луківу вона “люба й мила”.

         Микола Луків чітко визначив справжні життєві цінності і утвердив їх у своїй творчості.

         Першою і найдорожчою цінністю, наголошує поет, є праця та служіння рідному народові:

                                          Люблю свої обов’язки трудні,

                                          Себе за плечі інших не ховаю,

                                          Свій хліб у світі чесно заробляю

                                          І можу поклястись на знамені,

                                          Що мав би за найвищу нагороду

                                          Потрібним бути рідному народу.

         Любов до рідної землі, інтерес до її славного минулого та вболівання за невідоме майбутнє – вічні теми, які  пройшли крізь усю творчість Миколи Луківа.

         Вірш “Батькова хата”, що вміщений у збірку “Доля і час”, - своєрідна елегія, присвячена найсвятішому місцю на землі – рідній домівці. Завдяки барвам звуків, майстерно використаним метафорам, епітетам, порівнянням нам неважко зрозуміти провідну думку поезії – найкраще місце на землі те, де ти народився, де пройшли роки безтурботного дитинства. Ідея твору – ніби висновок поета-сина, патріота, що набуває більшої масштабності та узагальнень. Це повинен зрозуміти кожен:

                                               І куди б дорога не вела,

                                               Де б не жив  на милій Україні,

                                               А душа, здається, там і нині –

                                               У білявій хаті край села.

Цю саму тему Микола Луків продовжує у вірші “Україні”:

                                               Починаю найсвятішу тему,

Вибираю найніжніші барви.

Скільки світла в імені твоєму,
         Скільки в ньому доблесті і слави!

Ці слова міг написати справжній поет-громадянин. У наступних рядках автор розповідає  про тернистий шлях, який пройшла Україна, поки здобула незалежність і визнання.  Звернувшись до джерел історії, Луків згадує козаків і гайдамаків, які мужньо захищали нашу землю. Автор бажає Україні “цвісти і молодіти”. У останніх рядках поет виражає синівську любов до рідної України. У цій строфі помітне переростання образу матері в образ неньки-України. Поет висловлює щирі побажання Батьківщині:

                                               А тобі не знати горя-муки,

                                               Хліб ростити, колиски гойдати.

                                               І нехай і діти, і онуки,

                                               Як і я, на тебе скажуть – мати.

Микола Луків вірить, що після нього будуть нащадки, котрі назвуть Україну своєю матір’ю, тобто вона стане святинею, тим найріднішим, кого не можна зрадити, про кого необхідно піклуватися, кого потрібно захищати.

         У “Журавлиній баладі” за допомогою алегорії Микола Луків розкриває провідну думку твору: треба дорожити рідною стороною і завжди повертатися на круги своя та віддавати душу рідному народу:

                                               На чужині лишатись не хотів,

                                               Умер в польоті, але – долетів.

         До цього твору ідейно близький вірш “У тім селі, де вулиці  у кленах”, який, здається, сповнений болю та непереборного суму за рідним краєм.  Автор звик до тих кленів, до запашної ріллі, яка є тільки у  рідній стороні. Останні рядки засвідчують переконання справжнього патріота:

                                               Мені ж без них, напевно, неможливо.

         Тема матері – одна з провідних як в українському фольклорі, так і в поезії: М.Луків – поет, який належить до тих, для кого тема матері – золотий мотив, основа основ поетичного та духовного світу. У цій царині в Луківа заслуга не тільки  літературна, а й загальнонародна. Він створив справжні шедеври: “Росте черешня в мами на городі”, “Приїжджайте частіше додому”, “Половина саду квітне” – пісні, які довго хвилюватимуть читачів. А крім них, Микола Луків є автором щемливих спогадів, ліричних сповідей  - “Матері”, “Подивіться, мамо, як сади цвітуть”, “Батькова хата”, “Не маєм права забувати”, “Як давно я в мами не бував”, “У матері, приїхавши з міста”, “Мамині руки просять” – в них біль і страждання за розлуку.

         У вірші “Матері” звучать щирі слова ліричного героя найріднішій людині. Це справжні почуття,  це вираження синівської любові  - “яка святиня – мамина любов” – скільки у цих словах емоцій. Прикро, але як часто діти не вміють по-справжньому поцінувати своїх батьків, не розуміють їхніх почуттів. Але з часом життєвий досвід зробить свою справу, пробудить розуміння:

                                               Аж тепер, як став я батьком сам

                                               І час прийшов стрічать і проводжати,

                                               Я знаю ціну тим сльозам,

                                               Які тобі судилося спізнати.

         Останні рядки звучать з особливою ніжністю та мелодійністю, вони ніби і земні, і вічні:

Тому спішу подякувать тобі

За все, що маю і що буду мати.

         Вірш-пісня, що вже заслужено вважається народною , “Росте черешня в мами на городі” вражає задушевністю й відвертістю. Між рядків бринить сповідь сина.

         У творі “Приїжджайте частіше додому” М.Луків закликає усіх повертатися до рідних домівок, матерів. Ніщо не вічне на землі, тому треба дорожити кожною хвилиною, проведеною з батьками:

                                               Ні грошей не привозьте, ні слави –

                                               Будьте з рідними ніжні й ласкаві.

         Природний для Миколи Луківа фольклоризм, грунтовні знання народно-поетичної творчості у цьому творі – як продовження пісенних традицій українського народу.

         Батьківщина для Миколи Луківа – синонім рідного українського народу. Ось чому поет так гостро відчуває зв’язок з минулим, з героїчною історією свого народу й категорично виступає проти зрадників, лжепатріотів, які дбають лише про власне збагачення.

         Вірш “Все продається і купляється” ніби розкриває нам очі на справжнє життя. Хтось готовий вмерти за народ, а хтось просто говорить пусті слова, за якими нічого не стоїть. Останні рядки вражають нас реальним, твердим поглядом М.Луківа на життя.

                                               Хто за свободу побивається,

                                               А хто нажитися старається.

         Історія – це джерело натхнення і водночас страшенний біль, який неможливо утамувати. Микола Луків у творі “Крути” розповідає про той далекий 1919 рік, коли студенти та гімназисти пішли рятувати Україну. Це були ті хлопчаки, які свідомо йшли  на смерть заради свого рідного краю, це справжні герої, якими пишається Україна. Микола Луків у останніх рядках говорить про непереборну українську націю, в якій навіть діти виявляють справжній героїзм, глибокий патріотизм та самопожертву заради держави.

                                               Коли стають до зброї діти,

                                               Народ цей – не перемогти.

         Через усю творчість Миколи Луківа чорною стрічкою проходить тема війни. Адже це вистраждані, пережиті роки, котрі не кожному були під силу.

         Вірш “Ще день чи два – зацвітуть сади” здається на перший погляд заземленим:  люди в очікуванні краси, щастя, що асоціюється з весняним цвітінням, але неможливо не помітити переживання ліричного героя, у якого приємні моменти змінюються сумом, він згадує свого брата, котрий був убитий під час війни:

                                               Й згадає брата, що під Курськом вбитий, -

                                               Колись із ним він яблуні садив.

Ми відчуваємо безглуздя війни, що забирає мільйони життів.

         Твір “Можна в порох стерти валуни” розповідає про біль матерів, котрі втратили своїх синів на війні. Можливо, Микола Луків говорить не тільки про найрідніших людей, а й про саму Україну, адже скільки вона втратила?...

І знов образ матері асоціюється з образом України, яка тужить за  своїми синами, що полягли в кривавому бою.

         Вірш “Чого немає  на моїй землі” побудований на основі риторичних запитань, він показує справжню картину життя. У восьми рядках відчувається сила поетичного слова М.Луківа, що разом із ліричним героєм переживає за рідну до болю Україну:                    

                                                   Покажіть хоч шматок землі,

За який непролита кров.

Віднайдіть хоч одне село,

За яке не поліг ніхто.

         Болить душа поета за Батьківщину, рідний народ і в мирний час. Не зміг не відгукнутися Микола Луків на страшну трагедію – Чорнобильську катастрофу, після якої пройшло 23 роки, проте кожен із нас  пам’ятає той страшний день та імена тих мужніх героїв, які першими кинулися в полум’я реактора. Поет щиро переживає за рідний край, висловлює свої надії та вірить у світле майбутнє.

         Вірш “Дощ у зоні Чорнобиля” вражає нас особливим баченням світу.  За допомогою троп  автор зумів передати трагічний стан України. Микола Луків влучно зображує природу після Чорнобильської  аварії: це і чорні хмари, і дерево печальне, і журавлі сумовиті, і школа, в якій не навчатимуться діти... Використана у третій строфі анафора розкриває наслідки трагедії. Ідейно сильна четверта строфа:

                                               Навколо пустка і печать біблійна,

                                               Навколо смерть, незрима і повільна,

                                               Чортополохом обрій заростає,

                                               Зело і квіти стронцій роз’їдає,

                                               І час пересипається пісками

                                               На полі, що шуміло колосками.

         У вірші “Діти Чорнобиля” Микола Луків ставить влучне риторичне запитання: “Діти ж наші, діти, що чекає вас?”. Саме воно допомагає  зрозуміти автора:  поет переживає за нащадків.  Це і не дивно:   серце письменника завжди з Україною та рідним народом.

         Тематично близький до попереднього вірш “Народичі”, який також має філософський підтекст. Микола Луків вдало використав антитезу: розквітла природа співставляється зі смертю, яка завжди поруч.

         Вірш “Зоря полинова горить” говорить про  страшні наслідки аварії – це і порожні села, і голі ниви.  “Печаль і пустка – на віки” – ось головний наслідок для України та народу - наголошує поет.

         У вірші  “В лугах пишається калина” автор роздумує над майбутнім України. Завдяки вдало підібраним епітетам та метафорам поетові вдається ствердити, що “Чорнобильська біда не проминула без сліда”. І знамениті Шевченкові слова  ” ... І будуть люде на землі”  М.Луківу сприймаються болісно, адже Чорнобильська трагедія забрала життя багатьох людей і невідомо, що буде далі...

         Сумні мотиви відчаю, болю змінюються оптимістичними. У творчому доробку М.Луківа є ціла низка творів, яка змушує нас упевнитися, що Україна буде щасливою, народ її житиме вічно. Адже у неї є справжні сини-патріоти.

         У творі “Химерна притча про віру” розкривається глибокий патріотизм ліричного героя, котрий у нього  - від самого автора. З перших рядків вірша настрій ліричного героя сумний, пригнічений. Змальовано страшну картину життя: вмирає пісня і мова, гинуть храми древні. Та потім ліричний герой висловлює надію щодо майбутнього держави:            

                                                   Яка їй судилася доля,

                                               Не відаю я і не знаю,

                                               Та вірю: сподівана воля

                                               Прийде до стражденного краю.                                                                                                                     

Ці слова сповнені віри, впевненості у силі народу.

         М.Луківу, як активному громадському діячеві, неодноразово доводилося перетинати кордони рідної держави і певний час бувати на чужині. І, мабуть, саме такі хвилини віддаленості від Батьківщини спонукали автора до написання твору “Старий із Санта-Моніки”. Чіткий і зрозумілий сюжет. Чоловік давно залишив Україну, він багато чого досяг у чужій стороні:

                                               Я тут живу,

                                               Я маю дім і сад.

                                               У мене внуки,

                                               Правнуки і діти.

         Але на старості він згадує те, чого так, напевно,  не вистачало постійно:

                                               Я народився там, на Україні,

                                               Під Уманню жила сім’я моя.

         Останні слова ліричного героя вражають нас глибиною почуттів, котрі його переповнюють:

                                               Вам завтра вирушати

До Дніпра,

До сивих верб

Над тихими ярами.

Я вас прошу:

Хоч слово напишіть,

Хоч вісточку

З-під Умані подайте

Я заздрю вам.

Простіть мені, простіть ...

         Микола Луків – письменник, у слові якого є непідробна відвертість, є не  спрощена, до болю зрозуміла людяна простота. Саме цим він полонить серця мільйонів читачів.

         Готуючи роботу, я ще раз переконалася, що Микола Луків – талант від Бога, його вірші заслуговують визнання  та належної уваги читачів. Сподіваюсь, моя робота стане тим підґрунтям, яке допоможе іншим детальніше познайомитися з поетичним доробком Миколи Володимировича Луківа.

 Висновки

        Робота в МАН – це шлях до створення кращих можливостей для самореалізації обдарованих дітей, формування атмосфери наукового спілкування. У майбутньому учням знадобляться набуті знання, навички пошукової роботи, уміння самостійно проводити експерименти, працювати з науковою літературою.

       Учнівські дослідження завдяки значному обсягу, ретельності збирання та обробки матеріалу, використанню сучасних методів статистики можуть досягти високого наукового рівня, мати вагомі результати.

      Учні бачать перспективу особистісного розвитку, у них формуються своєрідні ідеали, виникає необхідність у науковому пізнанні й дослідництві. Це стає їх внутрішньою потребою, умовою самореалізації.

        Слід пам’ятати, що лише сумлінна та самостійна праця над дослідженням та дотримання основних вимог написання роботи, її оформлення, дасть змогу долучитися до Малої академії наук, що неодмінно стане запорукою успіху на конкурсі-захисті.

Список літератури

1.     Гусєв В. Черешні Луківа / Урядовий кур’єр – 2009. - №242.

2.      Гдакович М.С. Літературне життя на західноукраїнських землях крізь призму публікацій часопису “Назустріч” (1934 – 1938) // Вісник Львівського університету. Серія журналістики. – 2002. – Вип. 22. –  С. 208 - 218.

3.     Жила С. О. Теорія вивчення української літератури у взаємозв’язках із  різними видами мистецтв у старших класах загальноосвітньої школи: Монографія. – Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2004. – 360с.

4.     Заболотний О. Формування науково-дослідницьких здібностей учнів на уроках української мови / О. Заболотний // Українська мова й література в школі. – 2003. - № 2. – С. 28 – 30.

5.     Іванова О. Літературно-мистецька періодика в соціально комунікаційному просторі України початку XXI століття : дис. ... д-ра наук із соціальних комунікацій / Іванова О. ; Одеський нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. – Одеса, 2010. – 462 с.

6.     Кириндясов Г. М. Луків: «Душа до начал повертає…»/ Хрещатик - 2005.

      7. Кононенко Д. Зачарований Кримською землею / Кримська світлиця – 2006. - №4.

      8.  Коскін В. Микола Луків : «Перелитися у світло – це і є життя прожить»/ Портал

          українця – 2009.

     9. Луків М. Доля і час :  Вірші та поема /Микола Луків. – К.: КП «Редакція  журналу

        «Дніпро», 2002. – 367с.

     10. Недопитанський М. Сучасна українська періодика: типологічний аспект  /М. Недо-

           питанський // Наукові записки інституту журналістики /Київський  національний     

           університет імені Тараса Шевченка. Інститут  журналістики.  –  К., 2006. – Т. 23. –      

           С. 184-186.

      11. Олійник Б. Добрий ужинок / Микола Луків. Над плесом Дніпра. – К.:

         КП «Редакція журналу «Дніпро», 2008. – 526с.

     12. Олійник Б. Сади квітучі і пісенні / Микола Луків. Сади цвітуть під

         небесами. Вірші та поеми. – К.: 1998, «Оріяни». – 304с.

     13. Пилипенко А. Контент літературного журналу: принципи моделювання    [Елект-

           ронний ресурс] /А. Пилипенко // Вісник книжкової палати. – № 2. –  2012.

     14. Сердюк А. Поетика пісень Миколи Луківа / Запорізький національний

         університет.

     15. Тисячна Н. Микола Луків: «Товсті журнали нікуди не поділися»/

           День. – 2009. - №108.

     16. Чуйко В. Потрібним бути рідному народу / В. Чуйко // Луків М. Балада про брата:

           Поезії. – К.: КП «Редакція журналу «Дніпро», 2005. – с. 457-  472.

     17. Яременко В. А залишаємо діла…/ Персонал – 2009. - №2.